Колективні (групові) позови в Україні

Юрій Руденко, адвокат
Адвокатська фірма ENGARDE

Можливість подачі колективних позовів, частково реалізована за допомогою інституту процесуальної співучасті, так чи інакше передбачена нормами цивільного, господарського і адміністративного судочинства.

Згідно із нормами ЦПК, позов може пред'являтись кількома позивачами спільно, причому кожен з них діє щодо другої сторони самостійно. Можливість пред'явлення колективного позову в цивільному процесі обумовлюється предметом спору, яким є однорідні спільні права чи обов'язки позивачів, що виникли з однієї обставини.

Господарський процесуальний кодекс також передбачає можливість подачі позову кількома позивачами, кожен з яких діє щодо другої сторони самостійно.

В Кодексі адміністративного судочинства прямо не передбачено можливості подання колективного позову, але процесуальна співучасть має місце в цьому процесі.

Інститут процесуальної співучасті, яким частково реалізовано можливість подання колективних позовів, є складовою сучасної української правової системи. Необхідність існування такого інституту обумовлена розвитком цивільно-правових відносин і механізмами захисту порушених прав.

На думку автора, такий інститут має право на існування взагалі, тобто в судочинстві в цілому. В кожному з процесів є свої особливості, але немає підстав стверджувати, що якийсь з трьох процесуальних кодексів не допускає такого механізму захисту порушених прав.

Інститут колективних позовів є доволі розповсюдженим, передусім – в країнах з англосаксонською системою права, де процесуальна співучасть застосовується набагато ширше, ніж в Україні.

За федеральним законодавством США, колективний позов – це позов від імені достатньо великої кількості фізичних осіб, об'єднаних спільною ознакою. Як і в судових системах багатьох інших держав, суд там вирішує питання про визнання позову колективним. Слід зазначити, що ці питання регулюються Федеральним цивільним процесуальним кодексом, тоді як законодавства не всіх штатів імплементували цей інститут в свої правові системи в повному обсязі, а в деяких штатах, наприклад, штаті Вірджинія, подання колективних позовів стало можливим зовсім нещодавно.

Досвід США, де колективні позови до тютюнових та фармацевтичних компаній із десятками тисячами заявниками – не рідкість, міг би бути корисним для України, але наше судочинство ще не дозріло до таких впроваджень в силу своєї специфіки і високого рівня корупції, а значить – великих можливостей для зловживань.

Перспектива впровадження інституту колективних позовів в американському сприйнятті має залежати від рівня правової культури в нашій державі. В будь-якому разі, на думку автора, сьогодні зарано говорити про готовність українського судочинства до впровадження американської моделі інституту колективних позовів.


16.12.2009